Лагідна й добра дівчина, яку вдома звуть Попелюшкою, вечорами сидить у попелі біля каміна, та коли королівський син улаштовує бал, її фея-хрещена знає не одне чарівне диво. Казка Шарля Перро, перекладена з французького оригіналу.
Шарль Перро · 14 хв · читає Катерина
Попелюшка: текст казки
Шарль Перро (1697). Перекладено з французького оригіналу «Cendrillon».
Жив-був колись один шляхетний пан, який удруге одружився, та ще й із жінкою такою пихатою і гордовитою, якої світ не бачив. Вона мала двох дочок із такою самою вдачею, і вони в усьому були схожі на матір. А в чоловіка була своя донька, ще зовсім юна, але така лагідна й добра, що другої такої не знайти: у цьому вона вдалася в матір, яка була найкращою людиною на світі. Щойно відгуляли весілля, як мачуха показала свій лихий норов: вона терпіти не могла доброти цієї дівчинки, бо поруч із нею її власні доньки здавалися ще нестерпнішими.
Вона звалила на падчерку найчорнішу роботу в домі: саме дівчина мила посуд і сходи, саме вона натирала підлогу в кімнаті пані та в кімнатах панночок, її дочок. Спала вона на самому верху будинку, на горищі, на благенькому сіннику, а її сестри жили в кімнатах із паркетом, де стояли наймодніші ліжка і висіли дзеркала, у яких вони бачили себе з ніг до голови. Бідолашна дівчина все терпляче зносила і не наважувалася поскаржитися батькові: він би її тільки вилаяв, бо дружина тримала його під каблуком.
Упоравшись із роботою, вона сідала в куточку біля каміна, просто в попіл, і тому вдома її зазвичай звали Попелюхою. Молодша сестра, не така груба, як старша, називала її Попелюшкою. Та хоч Попелюшка й ходила в поганенькому вбранні, вона була в сто разів гарніша за сестер, дарма що ті вбиралися дуже розкішно.
Якось королівський син улаштував бал і запросив на нього всіх знатних людей. Запросили й наших двох панночок, бо в тих краях вони були поважними особами. Ох і зраділи ж вони, і як заклопоталися, вибираючи сукні та зачіски, які личили б їм найбільше! А для Попелюшки це був новий клопіт, бо саме вона прасувала сестрам білизну й укладала їхні манжети в дрібні складочки. У домі тільки й розмов було, хто як убереться.
«Я», сказала старша, «вдягну свою сукню з червоного оксамиту та англійське мереживо». «А я», сказала молодша, «вдягну тільки звичайну спідницю, зате накину плащ із золотими квітами і приколю діамантову брошку, яка теж чогось та варта». Послали по найкращу перукарку, щоб уклала їм високі чепці з двома рядами мережива, і купили в найкращої майстрині мушки, крихітні чорні цяточки, щоб наклеїти на щоку. Сестри покликали Попелюшку, щоб спитати в неї поради, бо смак у неї був добрий. Попелюшка порадила їм якнайкраще і навіть сама запропонувала їх зачесати, на що вони ласкаво погодилися.
Поки Попелюшка їх зачісувала, сестри питали: «Попелюшко, а ти хотіла б поїхати на бал?» «Ох, панночки, ви з мене смієтеся, це не для мене». «Твоя правда, люди б добряче посміялися, якби побачили Попелюху на балу». Інша на місці Попелюшки зачесала б їх абияк, але вона була добра і зачесала їх якнайкраще. Майже два дні сестри нічого не їли, так їх переповнювала радість. Порвали понад дванадцять шнурків, так туго їм затягували корсети, щоб талія була тоншою, а вони весь час крутилися перед дзеркалом.
Нарешті настав щасливий день. Сестри поїхали, а Попелюшка дивилася їм услід, скільки могла. Коли вони зникли з очей, вона заплакала. Її хрещена побачила, що дівчина вся в сльозах, і спитала, що з нею. «Мені так хотілося б… так хотілося б…» Вона так гірко плакала, що не змогла договорити. А хрещена її була феєю, і вона сказала: «Тобі хотілося б поїхати на бал, правда?» «Ох, так», зітхнула Попелюшка. «Ну що ж», сказала хрещена, «будеш чемною дівчинкою? Тоді я зроблю так, що ти туди поїдеш».
Вона повела Попелюшку до кімнати і сказала: «Піди в сад і принеси мені гарбуз». Попелюшка одразу побігла, зірвала найкращий гарбуз, який тільки знайшла, і принесла хрещеній, хоч ніяк не могла збагнути, як цей гарбуз допоможе їй потрапити на бал. Хрещена видовбала його, залишила саму шкірку, стукнула по ній чарівною паличкою, і гарбуз умить перетворився на чудову карету, всю позолочену.
Потім вона зазирнула в мишоловку і знайшла там шість живих мишок. Вона звеліла Попелюшці трішки підняти дверцята мишоловки, і щойно вибігала мишка, фея торкалася її паличкою, і мишка вмить ставала гарним конем. Так вийшла чудова упряжка з шести коней, сірих, як мишки, у світлих яблуках. Фея міркувала, з кого б їй зробити кучера. «Піду погляну», сказала Попелюшка, «чи не впіймався якийсь щур у щурячу пастку, то зробимо з нього кучера». «Твоя правда», сказала хрещена, «піди подивися». Попелюшка принесла їй пастку, у якій сиділи три великі щури. Фея вибрала одного з трьох, бо в нього була найпишніша борода, торкнулася його, і він перетворився на огрядного кучера з такими розкішними вусами, яких ніхто ніколи не бачив.
Потім вона сказала Попелюшці: «Піди в сад, там за лійкою знайдеш шість ящірок, принеси їх мені». Щойно Попелюшка їх принесла, хрещена перетворила їх на шістьох лакеїв, і ті одразу ж скочили позаду на карету у своїх розшитих строях і трималися там так, наче все життя нічого іншого й не робили. Тоді фея сказала Попелюшці: «Ну от, тепер є на чому поїхати на бал. Хіба ти не рада?» «Рада, але невже я поїду отак, у своєму бридкому вбранні?» Хрещена лише торкнулася її паличкою, і тієї ж миті її одяг перетворився на сукню із золотої та срібної парчі, всю розшиту самоцвітами. А потім вона дала їй пару кришталевих черевичків, найгарніших у світі.
Коли Попелюшка так убралася, вона сіла в карету. Але хрещена понад усе наказувала їй не лишатися на балу після півночі. Вона попередила, що коли дівчина пробуде там хоч на мить довше, карета знову стане гарбузом, коні мишами, лакеї ящірками, а на ній знову опиниться її старе вбрання. Попелюшка пообіцяла хрещеній, що неодмінно поїде з балу до півночі. І вона вирушила, не тямлячи себе з радості.
Королівському синові доповіли, що приїхала якась знатна принцеса, якої ніхто не знає, і він побіг її зустрічати. Він подав їй руку, коли вона виходила з карети, і повів до зали, де зібралися гості. Тоді запала глибока тиша: всі перестали танцювати, і скрипки замовкли, так усі задивилися на дивовижну вроду незнайомки. Чути було тільки тихий гомін: «Ах, яка ж вона гарна!» Навіть король, хоч і був уже старий, не зводив із неї очей і стиха казав королеві, що давно не бачив такої гарної й милої особи. Усі дами уважно розглядали її зачіску та вбрання, щоб уже назавтра мати такі самі, аби тільки знайшлися досить гарні тканини і досить вправні майстри.
Королівський син посадив її на найпочесніше місце, а потім запросив до танцю. Вона танцювала так граційно, що нею захоплювалися ще більше. Подали чудове частування, але молодий принц нічого не скуштував, так задивився на неї. Попелюшка сіла біля своїх сестер і була з ними дуже привітна: поділилася з ними апельсинами й лимонами, якими її пригостив принц. Сестри дуже дивувалися, бо зовсім її не впізнали.
Поки вони так розмовляли, Попелюшка почула, як годинник пробив за чверть дванадцяту. Вона одразу низько вклонилася всім гостям і якнайшвидше поїхала. Щойно приїхавши додому, вона пішла до хрещеної, подякувала їй і сказала, що дуже хотіла б і завтра поїхати на бал, бо її запросив королівський син. Поки вона розповідала хрещеній про все, що було на балу, сестри постукали в двері, і Попелюшка пішла їм відчинити. «Як же довго ви не поверталися!» сказала вона, позіхаючи, протираючи очі й потягуючись, наче щойно прокинулася. А їй же відтоді, як вони поїхали, ані крапельки не хотілося спати.
«Якби ти була на балу», сказала їй одна із сестер, «тобі б там не було нудно. Туди приїхала найкрасивіша принцеса, така гарна, що кращої й не побачиш. Вона була з нами дуже чемна і пригостила нас апельсинами й лимонами». Попелюшка не тямилася з радості. Вона спитала, як звуть ту принцесу, але сестри відповіли, що ніхто її не знає, що королівський син дуже цим журиться і віддав би все на світі, аби тільки дізнатися, хто вона.
Попелюшка всміхнулася і сказала: «Невже вона була така гарна? Боже мій, які ж ви щасливі! А мені не можна було б на неї подивитися? Ой, панно Жавотто, позичте мені свою жовту сукню, ту, що ви носите щодня». «Аякже», сказала панна Жавотта, «саме про це я й мріяла! Позичати свою сукню такій бридкій Попелюсі! Треба зовсім з глузду з'їхати». Попелюшка так і думала, що сестра відмовить, і дуже цьому зраділа, бо опинилася б у великій скруті, якби та справді захотіла позичити їй сукню.
Наступного дня сестри знову поїхали на бал, і Попелюшка теж, убрана ще розкішніше, ніж першого разу. Королівський син не відходив від неї ні на крок і весь час казав їй ніжні слова. Юній панні було зовсім не нудно, і вона забула, що їй наказувала хрещена. Тож раптом вона почула, як годинник почав бити північ, а їй здавалося, що ще й одинадцятої немає. Вона схопилася з місця й побігла геть, легко, наче лань. Принц кинувся за нею, але не зміг її наздогнати. Вона загубила один зі своїх кришталевих черевичків, і принц дуже дбайливо його підняв.
Попелюшка прибігла додому зовсім захекана, без карети, без лакеїв, у своєму поганенькому вбранні. З усієї тієї розкоші в неї залишився тільки один маленький черевичок, пара до того, який вона загубила. У вартових біля палацової брами спитали, чи не бачили вони, як звідти виходила принцеса. Вони відповіли, що не бачили нікого, крім якоїсь бідно вбраної дівчини, що скидалася радше на селянку, ніж на панянку.
Коли сестри повернулися з балу, Попелюшка спитала, чи й цього разу вони добре розважилися і чи була там та прекрасна пані. Вони відповіли, що була, але втекла, щойно пробила північ, і так квапливо, що загубила один зі своїх маленьких кришталевих черевичків, найгарніший у світі. Ще вони розповіли, що королівський син підняв його і до кінця балу тільки на нього й дивився і що він, певно, дуже закоханий у ту красуню, якій належить цей черевичок.
Вони казали правду, бо за кілька днів королівський син звелів оголосити під звуки сурм, що одружиться з тією, кому черевичок буде якраз на ніжку. Його почали приміряти принцесам, потім герцогиням, потім усім придворним дамам, але марно. Принесли його й до двох сестер, які з усіх сил намагалися запхнути ногу в черевичок, але в них нічого не вийшло.
Попелюшка, яка дивилася на них і впізнала свій черевичок, сказала, сміючись: «Дайте-но гляну, чи не підійде він мені!» Сестри зареготали й почали з неї кепкувати. Придворний, який приміряв черевичок, уважно подивився на Попелюшку і, побачивши, яка вона гарна, сказав, що це справедливо, бо йому наказано приміряти черевичок усім дівчатам. Він посадив Попелюшку, підніс черевичок до її маленької ніжки і побачив, що той налазить легко й сидить як улитий.
Велике було здивування сестер, а ще більшим воно стало, коли Попелюшка дістала з кишені другий маленький черевичок і взула його. Аж тут з'явилася хрещена, стукнула паличкою по Попелюшчиному вбранню, і воно стало ще розкішнішим, ніж усі попередні. Тоді сестри впізнали в ній ту красуню, яку бачили на балу. Вони кинулися їй до ніг і просили пробачити їм усі кривди, яких вона від них зазнала. Попелюшка підвела їх, обійняла і сказала, що щиро їм прощає і просить тільки, щоб вони завжди її любили.
Її повели до молодого принца в тому розкішному вбранні. Вона здалася йому ще гарнішою, ніж будь-коли, і за кілька днів він із нею одружився. А Попелюшка, яка була така ж добра, як і гарна, оселила обох сестер у палаці й того ж дня видала їх заміж за двох знатних вельмож із королівського двору.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
