Усе літо працьовиті мурахи збирають зернятка пшениці, а коник цілими днями весело співає на сонечку. Байка Езопа про те, чому варто думати й про завтра, вільно переказана за давньогрецьким оригіналом.
Езоп · 3 хв · читає Катерина
Коник і мураха: текст казки
Езоп (шосте століття до нашої ери). Вільний переказ за давньогрецьким оригіналом.
Усе літо мурахи старанно працювали. Від світанку до смеркання вони довгими вервечками ходили через луку і зносили до мурашника зернятка пшениці, що попадали з колосків на полі. Зернятка були важкі, майже такі завбільшки, як самі мурахи, але мурахи тягли їх, штовхали і допомагали одна одній. Найпрацьовитішою з усіх була маленька коричнева мурашка, яка завжди першою вставала і останньою лягала спати.
Зовсім поруч із мурашником, під великим каменем, жив коник. Цілими днями він сидів на стеблинці, грівся на сонечку і виспівував свої веселі пісеньки. «Цвір-цвір-цвір», наспівував він, «який гарний світ, яке тепле сонечко!» А коли повз нього проходила мурашка з важким зернятком на спині, він із неї посміювався. «І навіщо ти так мучишся, мурашко?» гукав він. «Краще сідай біля мене та послухай, як гарно я співаю. Роботи ще встигнеш наробитися».
«Мені ніколи», відповіла мурашка і поспішила далі. «Узимку ніде не буде їжі, тому ми мусимо зібрати її зараз». «До зими ще ой як далеко!» засміявся коник і заспівав нову пісеньку.
Минуло літо, настала осінь, а за нею й зима. Луку вкрив сніг, вітер завивав довкола каменя, і коник уже не співав. Та одного ясного зимового дня мурахи розклали своє зерно на великому пласкому камені перед мурашником. До комори пробралася вогкість, і зерно відсиріло, тож його треба було просушити, щоб воно не зіпсувалося. Жовті зернятка виблискували на сонці, а мурахи старанно їх перевертали.
Аж ось до них повільно приплентався коник. Він був геть схудлий і змерзлий, крильця мав опущені і з голоду ледве тримався на ногах. «Добрі мурахи», тихенько попросив він, «дайте мені хоч трішки поїсти, хоч одне зернятко. Я вже багато днів нічого не їв».
Маленька коричнева мурашка відклала зернятко і глянула на нього. «А чому ж ти влітку не збирав собі їжі, як ми?» спитала вона. «Мені було ніколи», відповів коник. «Я цілими днями гарно співав». Тоді мурахи перезирнулися і засміялися. «Ти все літо співав», сказали вони, «а тепер танцюй, небоже, на морозі гопака!»
Коник похнюпився і повільно повернувся під свій холодний камінь. Йому було дуже прикро, і весь вечір він розмірковував. «Коли знову настане літо», пообіцяв він собі, «я й далі співатиму, але між пісеньками збиратиму й їжу на зиму».
Коник похнюпився і, голодний, поплентався назад на мороз, під свій холодний камінь.
Ця байка вчить, що ні в чому не можна бути недбалим, щоб потім не сумувати і не потрапити в біду. Хто сьогодні подбає й про завтра, тому й зима не страшна.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
